Історія міста Васильків

Васильків – одне з найдавніших міст України, яке розташувалося на мальовничих берегах річки Стугни. Територія сучасного міста була заселена слов’янськими племенами ще з давніх часів. Археологічні дослідження виявили тут населення, яке відноситься до так званої трипільської культури і датується ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Історичні джерела свідчать, що місто Васильків було засноване київським князем Володимиром Святославовичем наприкінці Х століття. Назва міста походить від християнського імені князя Володимира і тому воно спочатку називалося Василебом. Перша літописна згадка про місто датується 996 роком. Василів згадується в зв’язку з поразкою князя у битві з печенігами. Надалі згадки про місто можна знайти у так званому Руському літописі, а також у широковідомому творі “Слово о полку Ігоревім”. Виникнення міста було викликано необхідністю побудови опорних пунктів для захисту кордонів Київської Русі від нападів численних ворогів. Природний ландшафт значно посилював оборонні можливості міста. До наших часів збереглися рештки земляних валів, ровів, які колись були частиною оборонних споруд древнього міста.

В ХІІ-ХІІІ століттях Василів часто використовується князями як місце збору князівських дружин для боротьби з ворогами. Так, у 1151 році тут стояв дружиною князь Юрій Довгорукий, у 1169-1170 рр. князь Метислав Із’яславович. Але не тільки військове значення міста сприяло його розвитку. Стародавній Василів був розташований на торгівельному шляху з Києва до Європейських країн. Цей шлях в ті часи так і називався Василівським. Таке географічне положення міста сприяло розвитку торгівлі та ремесел. Історичні джерела підтверджують те, що в ті часи Василів був одним з важливих торгово-ремісничих центрів Київської Русі.

У 1157 році Київський князь Юрій Володимирович передав місто в удільне володіння своєму синові – Василькові Юрійовичу. За розпорядженням нового господаря місто було перейменоване і дістало назву Васильків. Історичні події ХІІІ ст., пов’язані з  монголо-татарською повалою, не пройшли осторонь міста. У 1240 році Васильків був зруйнований ординськими завойовниками, занепав і перетворився на невеличке селище. У другій половині ХІІІ ст.. місто перейшло у володіння Києво-Печерського монастиря, а з середини ХІV ст. стало належати Литовській державі. В цей історичний період Васильків майже не розвивався і тільки з 70-х років ХVІ століття розпочалося його поступове піднесення. Важлива роль у відродженні міста належала Печерському монастирю, який за свої кошти відновив укріплення міста, збудував у ньому замок, приклав чимало зусиль для заселення міста та навколишніх земель. Король Стефан Баторій схвалив дії монастиря і своїм указом у 1586 році надав місту Василькову привілей на місцеве самоврядування, закріплені в так званому магдебурзькому праві. Але специфічною рисою місцевої влади у Василькові було те, що всі судові та адміністративні функції здійснювалися через уповноважених Києво-Печерського монастиря.

Великих руйнувань зазнало місто під час національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти 1648-1654 рр. Під час цих подій Васильків був сотенним містечком Київського полку. З 1654 року місто рахувалось у складі Російської імперії. В 1720 році указом Петра І було підтверджені права Васильковим та навколишніми землями. Монастир всіма силами прагнув збільшити кількість своїх підданих на цих землях, створював умови для розвитку торгівлі, ремесел. На цей час у Василькові налічувалось понад 700 дворів. Місто було обнесено земляним валом. В середину Василькова можна було потрапити через чотири брами, яке добре охоронялися. Ці брами носили назви: Київська, Білоцерківська, Печерська і Трипільська. В цей час починають виникати і назви деяких районів міста. Історія донесла до нас деякі з цих назв, це Містечко, Здорівка, Піски, Западинці. З 1786 року володіння Печерської лаври переходять до державної казни. В 2-ій половині ХVІІІ ст. у місті були побудовані перші визначні кам’яні архітектурні споруди. Насамперед це Собор Антонія, Феодосія, збудований, у 1758 році а також Миколаївська церква, будівництво якої завершилось у 1792 році. Ці сторичні пам’ятки збереглися до наших днів, являються діючими культовими спорудами міста.

Воз’єднання Павобережної України з Росією не створило нових умов для економічного розвитку міста. Воно втратило статус прикордонного міста і хоч у 1797 році стало центром повіту, значної ролі в економічному житті країни вже не відігравало.

Важливою подією в історії міста стало повстання Чернігівського полку в 1825 році проти самодержавства. Після створення Південного товариства у березні 1821 року, крім головної Тульчинської управи, були ще створені Кам’янська і Васильківська управи. Васильківську управу оголосили декабристи .І. Муравйов-Аполос та М.П.Бестужев-Рюмін. Через 2 тижні після поразки повстання в Петербурзі, керівники Південного товариства підняли повстання проти царизму в п’ятій мушкетерський роті Чернігівського полку, яка була розквартирована в с. Три лісах. Повстання підтримали роти, розташовані у Василькові.

Після захоплення міста повсталий полк пройшов через села Велику Мотовилівку та Пологи, але 3 січня 1826 року біля села Ковалівки він був зупинений і розромлений вірними царю військами. Важко пораненого С.І. Муравйова-Апастола, М.П. Бестужева-Рюміна та інших учасників заарештували.

На середину ХІХ, початку ХХ ст. Васильків перетворився на досить велике і економічно-розвинуте місто. У 1858 році населення Василькова становило коло 12 тис. чоловік. Основними заняттями були хліборобство, чумацький промисел, дрібна торгівля, ремісництво. У місті діяло 5 тютюнових фабрик, миловарне, 2 цегельні заводи, завод сальних свічок, пивоварний завод. Розвиток міста продовжував побувати темпів і у пореформений період. В економіці міста значне місце починає належати обробці шкіри. У 1885 році в Василькові працювало 4 таких заводи.

Як і в інших місцях тодішньої Російської імперії, початок ХХ ст. ознаменувався на Васильківщині поширенням революційних ідей, зростанням робітничого руху. У грудні 1905 року відбувся з перших страйків на найбільшому підприємстві міста – шкіряному заводі Вайсберга. Надалі страйковий рух з кожним роком набирав все нових обертів.

Після російської революції 1905 року у Василькові починають створюватися осередки Російської соціал-демократичної робочої партії (РСДРП). Поступово наростає страйковий рух. Наступні події революції 1917 року і громадянської війни привели до повалення існуючого ладу і встановлення радянської влади на місцях. У Василькові радянська влада остаточно була встановлена у 1924 році. Надалі розвиток міста проходив в умовах нової економічної формації. Почалася відбудова зруйнованого під час громадянської війни народного господарства. Характерною ознакою економіки Василькова в цей час став ріст кооперації. В 1927 році в місті діяли 4 шкіряні артілі, низка товариств: споживче, сільськогосподарське, кредитне та інші. Ріст спостерігався в усіх галузях народного господарства. Проте 30-ті роки ввійшли в історію не лише як роки економічного піднесення, а відзначилися штучно створеним, небаченим голодом, який забрав десятки мільйонів життів по всій Україні. Прикриваючись гаслами примарної класової боротьби на селі, більшовики фактично проводили політику геноциду. В найстрашніший 1933 рік за кордон, в Європу було вивезено 10 мільйонів центнерів зерна. Ці події доповнювали безперервні репресії.

Великим випробуванням для нашого народу стали події Великої Вітчизняної війни. Після захоплення міста фашистами почалися масові розстріли мирного населення. Та не скорилися васильків ці. Тисячі їх пішли на фронт, в партизанські загони. Під час окупації в місті активно діяло підпілля на чолі з П.Ф. Бубновим. У спільних бойових операціях брав участь партизанський загін під керівництвом І.Д. Дубіна. Горіла земля під ногами у окупантів, народні месники знищували ешелони, воєнні об’єкти, живу силу ворога.

6 листопада 1943 р. воїни 7-го гвардійського танкового корпусу під командуванням генерал-майора К.Ф. Сулемова, гвардійці 23 мотострілкової бригади під командуванням гвардії полковника, двічі героя Радянського Союзу О.О. Головачова звільнили Васильків від німецько-фашистських загарбників.

Почався процес відбудови народного господарства. Героїчна праця васильківців дозволила вже в 1949 році вивести економічний розвиток міста на довоєнний рівень, перетворити його на оди з найрозвинутіших економічних центрів Київської області.

Сьогодні Васильків – адміністративний центр району  з розвинутим багатогалузевим народним господарством. Тут виготовляються товари народного споживання, холодильні агрегати, метало профіль, метало пластикові вікна та двері, електротовари, меблі, шкіряні вироби, макаронні та хлібобулочні вироби, комбікорми та багато іншої продукції. Серед потужних підприємств такі, як ВАТ “Васильківський завод холодильників”, ВАТ “Васильківський шкір завод”, ДП “Стіменкс-Профіль”, ТОВ НВП “Укрвермікуліт”, ТОВ “Арсенал”, ЗАТ “Васильківхлібопродукт”, ДП “Васильківський хлібозавод”, АТ “Київ хліб” та інші.

Земля Васильківщини подарувала Україні багато славних імен. Серед них автор знаменитого літопису “Повість минулих років” – Нестор Літописець, письменник, Ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський, видатний архітектор ХVІІ ст. С.Ковнір, художник М.Пимонено, драматична актриса П. Cамійленко. На Васильківщині народився всесвітньовідовий співак І.С. Козловський, поети Павло Мовчан, Юрій Петренко, Роман Чумак, прозаїк Борис Тимошенко. Мальовнича природа, багаті народні традиції сприяли становленню цілої плеяди народних майстрів. Серед них М.Р. Банник, Б.Ф. Ліва, художники О.І. Підлісний батько й син Денисенки, майстер-різьбяр Клименко та багато інших.

Цікаво, але до кінця не досліджена історія краю, історичні пам’ятки, народна творчість, культура, помножені на щирість, гостинність населення - все це зробить у майбутньому Васильківщину одним з центрів туризму.