Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач зазначав, що ухвалою суду закрито кримінальне провадження відносно відповідача у зв'язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної давності та роз'яснено, що оскільки відповідача звільнено лише від кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною закриття провадження у справі та не виключає його вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, то він не звільняється від цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди.
Оскільки страховою компанією не відшкодовано в повному обсязі заподіяну внаслідок ДТП шкоди, позивач, який є користувачем автомобіля, просив на підставі ст. 1194 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь відшкодування матеріальної шкоди та вартість експертного дослідження.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки відповідач не заперечував, що дорожньо-транспортна пригода сталася з його вини. Крім того, ця обставина встановлена судовим рішенням в кримінальній справі, а тому суд дійшов висновку, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) повинна бути відшкодована у повному обсязі за рахунок особи, яка її завдала.
З таким вирішенням справи не погодився апеляційний суд, який у задоволенні позову відмовив. За висновком апеляційного суду позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень, та лише керував автомобілем, а власник автомобіля - вимог до суду не заявляв.
ВС визнав законним рішення суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
Суд касаційної інстанції зазначив, що стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння та роз’яснив, що абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
ВС звернув увагу, що відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
При цьому Суд зауважив, що факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Суд нагадав про презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідно до якої відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, він має право на відшкодування завданої шкоди (постанова від 07.11.2018 у справі № 200/21325/15-ц).
Джерело: «Українське право» від 15.11.2018 року
Позивач зазначав, що ухвалою суду закрито кримінальне провадження відносно відповідача у зв'язку із закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної давності та роз'яснено, що оскільки відповідача звільнено лише від кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною закриття провадження у справі та не виключає його вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, то він не звільняється від цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди.
Оскільки страховою компанією не відшкодовано в повному обсязі заподіяну внаслідок ДТП шкоди, позивач, який є користувачем автомобіля, просив на підставі ст. 1194 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь відшкодування матеріальної шкоди та вартість експертного дослідження.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки відповідач не заперечував, що дорожньо-транспортна пригода сталася з його вини. Крім того, ця обставина встановлена судовим рішенням в кримінальній справі, а тому суд дійшов висновку, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) повинна бути відшкодована у повному обсязі за рахунок особи, яка її завдала.
З таким вирішенням справи не погодився апеляційний суд, який у задоволенні позову відмовив. За висновком апеляційного суду позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень, та лише керував автомобілем, а власник автомобіля - вимог до суду не заявляв.
ВС визнав законним рішення суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
Суд касаційної інстанції зазначив, що стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння та роз’яснив, що абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
ВС звернув увагу, що відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
При цьому Суд зауважив, що факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Суд нагадав про презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідно до якої відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, він має право на відшкодування завданої шкоди (постанова від 07.11.2018 у справі № 200/21325/15-ц).
Джерело: «Українське право» від 15.11.2018 року
_03_03.png)
