«В Україні сформувалася традиція — в усіх проблемах звинувачують суди». Монолог голови Ради суддів Богдана Моніча

Судова реформа давно стала не лише необхідністю для роботи судової системи, а й політичним фактором. Кожна нова влада в Україні заявляє про необхідність реформувати судову систему. Сьогоднішня — не виняток. Про судову реформу і президент, і представники його партії у парламенті говорять багато і часто, інколи пропонуючи нові законопроєкти. Але за два роки їхньої каденції реформа фактично не відбулася. Як наслідок, у системі вже півтора року не працює Вища кваліфікаційна комісія суддів, не вистачає кадрів та грошей.

Про судову реформу говорять не лише політики, а й представники громадських організацій, які моніторять ситуацію у судовій системі, міжнародні експерти. Зазвичай, у них різне уявлення про те, що потрібно українським суддям.

«Ґрати» запитали у самих суддів: яка реформа їм потрібна? Про довіру, судові помилки, недоброчесних суддів — у монолозі голови Ради суддів, судді Сьомого апеляційного адміністративного суду Богдана Моніча.

Судова система України сьогодні — на межі колапсу. Це моя думка, але її поділяють багато колег. Чому так сталося? Основна проблема — нестача суддів. Про це говорять практично всі, але шляхів вирішення проблеми поки не запропоновано.

Ситуація у судах першої інстанції ще не настільки критична, як в апеляційних. Минулого року завдяки роботі Вищої кваліфікаційної комісії (ВККС), Вищій раді правосуддя (ВРП) і точковим змінам у законодавстві, вдалося до певної міри знизити рівень проблеми — був призначений 441 суддя. Проте зараз цей ресурс практично вичерпаний. І він стосувався лише суддів першої інстанції.

В апеляціях практично немає ресурсу, що міг би вирішити кадрову проблему. Минулого року були звільнені 252 суддів, постійно зростає кількість суддів, які пішли у відставку. У 2019-у пішли 132 судді, а в 2020 — 249. Рада суддів підрахувала, що право на відставку зараз має понад півтори тисячі суддів в Україні, і це переважно судді, які працюють протягом довгого часу, здебільшого — судді апеляційної інстанції. З кожним днем ця цифра зростає.

Так, хвиля відставок пов’язана з новою судовою реформою. Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) не працює більше року, і не схоже, що буде сформована найближчим часом. А без цього проблема набору суддів залишається невирішеною.

Сьогодні всі спроби судової реформи зводяться до того, щоб залучити до конкурсних комісій міжнародних експертів. Ця ідея по-різному сприймається у судовій спільноті та у стінах парламенту. Проте Верховна рада прийняла у першому читанні законопроєкт №3711-д. Як на мене, він — досить компромісний: конкурсна комісія буде створена на рівних правах для міжнародних експертів та представників судової влади.

Спочатку ми були проти участі міжнародних експертів, але, усвідомлюючи ситуацію, у якій живемо, пішли на поступки, щоб міжнародні експерти брали участь у певних комісіях, але водночас, щоб було рівне представництво та рівні права між ними і представниками судової влади.

До речі, у першому читанні законопроєкт про ВККС підтримали 226 депутатів і це своєрідний індикатор, чи буде прийнятий законопроєкт у другому читанні. Сподіваємося, що все ж таки буде.

Кожна нова влада намагається реформувати судову систему.

Мені важко сказати, чому так відбувається. Можливо, це традиція держави, коли в усіх гріхах та негараздах звинувачують суддів. А, можливо, це прояв непереборного бажання підпорядкувати собі тих, хто намагається протистояти утискам, які дозволяє собі держава щодо своїх громадян, а надалі убезпечити себе від можливої відповідальності за нехтування законами.

Хоча судова гілка влади — слабша від інших.

Судді не можуть настільки ж активно опиратися наступам: вони не беруть участі у політичних ток-шоу, не використовують політичні висловлювання для піару і так далі.

Із 2014 року ми зробили багато спроб комунікації з громадськістю та журналістами. Але насправді нікому не цікава щоденна (рутинна) робота суддів. Цікава одна справа з сотень тисяч, яка десь прозвучала. І якщо це посилюється політичною повісткою, наноситься важкий удар по судовій владі і потім дуже складно довести, що звинувачення проти суддів — необґрунтовані. Як в анекдоті: ложки знайшлися, а осад залишився.

Джерело : сайт " Рада суддів України"